1 грудня 1991 року – Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України.
Під час демократичного волевиявлення 1 грудня 1991 року Український народ підтвердив і засвідчив прагнення жити в суверенній державі.
Постановою Верховної Ради Української РСР “Про проголошення незалежності України” від 24 серпня 1991 року ухвалено рішення щодо проведення Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акту. 11 жовтня 1991 року окремою постановою Верховної Ради України затверджено текст бюлетеня та звернення до народу.
Бюлетень референдуму містив текст Акту проголошення незалежності України та запитання: “Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?” із двома варіантами відповіді: “Так, підтверджую” або “Ні, не підтверджую”. Спеціальне звернення Верховної Ради України містило заклик до громадян України підтримати Акт проголошення незалежності України:
розбудові незалежної “Співвітчизники! Будьмо єдині в прагненнях наших, у розбудові незалежної державності України! Наша земля пережила багато кривд і страждань, неволі, лихо засівало її – тож 1 грудня сама історія дає нам шанс, можливо останній, стати справжніми громадянами, творцями своєї держави, будівниками “власної хати”, де панують “своя правда, і сила, і воля”.
Референдум відбувся в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 областях, Автономній республіці Крим, Києві та Севастополі. У голосуванні взяли участь 31 891 742 виборці, або 84,18 % тих, хто мав право брати участь у референдумі та виборах Президента України (37,8 млн громадян). На підтримку незалежності висловились 28 804 071 громадянин, або 90,32 % тих, хто брав участь у голосуванні. Референдум мав імперативний характер, його рішення було загальнообов’язковим і не потребувало окремого затвердження.
За підсумками референдуму були зміцнені правові засади державного суверенітету, створені умови для подальшого розгортання державотворчих процесів у незалежній Україні.
Життя віруючої людини, її досвід перебування в спільноті віруючих є важливим не лише для неї особисто, але й для всього суспільства. У ЗОШ №2 пройшов відеолекторій "Релігійна толерантність: історія, сучасність», під керівництвом учителя історії Островської С.Д.. Під час заходу відбувся перегляд фільму з обговоренням
Перелік української та світової літератури на тему «Хрещення Київської Русі»
Перелік творів української літератури на християнську тематику Рекомендована література:
Нестор Літописець «Повість временних літ».
Києво-Печерський патерик.
«Повчання Володимира Мономаха дітям…».
І. Вишенський. Полемічні твори.
Г. Сковорода «Баквар, або Алфавіт світу», « Початкові двері до християнського життя».
Українські колядки.
Г. Квітка-Основ’яненко «Маруся».
Л. Глібов. «Христос воскрес».
Т. Шевченко «Марія», «Глава Ісая, 35», «Давидові псалми».
І. Франко «Іван Вишенський», «Моісей», «Смерть Каїна».
Леся Українка «Одержима».
Яків Щоголів. Поезія.
Борис-Ігор Антонич «Балада про пророка Йону», «Молитва Самарянки біля криниці».
Грицько Чупринка «Тайна Різдва».
О. Ольжич «Бог ясний між людьми ходить», «Кінець світу».
С. Руданський «Водохрещі Христові».
С. Черкасенко «На полі крові».
Л. Костенко. «Перш, ніж півень запіє», «Псалми Давидові».
В.Барка «Судний день», «Гімн для сонця сонцекрилих».
С. Скляренко «Володимир».
П. Загребельний «Первоміст», «Диво».
О. Гончар «Собор».
Т. Голобородько «Стежиною Божого слова».
Н. Фурса «Страсті по страсті».
В. Мирний. «Дорога до храму».
В. Крищенко. «Давидові псалми».
Християнська тематика може стати об’єктом досліджень
Рекомендована література:
1.Александра М., Крижанівська В. Біблійні сюжети у творчості майстрів італійського відродження //Історія в школі. – 2001. -№7. – С.41-44.
2. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії к. ХІХ – поч. ХХ століть // Українська мова і література в школі. – 1991. № 10. С. 64 – 70.
3. Біблія в переказі для дітей. Старий і новий завіт. – 3-є вид., перегл. і удоскон. – К.: Українське біблійне товариство, 2003.
4. Білоусова Н. Біблійні сюжети у світовій художній культурі // Зарубіжна література – 2003. -№1. – С 7-11.
5. Демченко С, Демченко О. Жизнь Иисуса Христа и искусство //Імідж сучасного педагога. – 2002 - №10. – С.68-72.
6. Здоровий спосіб життя в контексті формування духовного світогляду учнівської молоді: Хрестоматійно-методичний посібник у 2-х ч. / Автор-упор. Г.А. Каліберда. – Полтава: ПОІППО, 2003.
7. Закон Божий
8. Кузик Б. М. Джерело вічності: основи православної культури. – Дніпропетровськ, 2007. – 430 с.
9. Лиша Р. Біля вічної яблуні //Людина і світ. – 1994. – № 11–12. – С.21-26.
10. Сулима В. Біблія і українська література. Навчальний посібник. – К. 1998.
11. Таємниця твоєї душі: Вибрані християнські оповідання і притчі для сім’ї та школи / Упор. В. Семчук. – Нововолинськ: Мінотавр, 2004. – 416 с.
12. Цінності православної культури як фактор морально-етичного виховання школярів: Науково-методичний посібник. Автор-упор. Г.А. Каліберда. – Полтава – 2007.
12. Фульмес О. М. Світоч Київської Русі //Все для вчителя. – 2010. – С. 14-18.
13. Чередник Л. Біблійні герої у витворах видатних художників і скульпторів //Всесвітня література та культура в навчальних закладах України – 2000. №9. – С. 44-45.
Володимир Святославович - великий князь Київський (980-1015)
Володимир Великий був онуком княгині Ольги, яку християнська церква вважає Рівноапостольної.
Деякі історики вважають, що підкоривши повсталих древлян, княгиня Ольга повеліла стратити князя Мала, за якого її намагалися посватати після вбивства чоловіка Ігоря. Діти князя мала - син Добриня і дочка Малуша – ймовірно були відвезені Ольгою до Києва. Добриня виріс хоробрим і вмілим воїном, мав державний розум та відіграв велику роль під час правління Володимира. Малуша стала ключницею Ольги. Син Ольги Святослав звернув увагу на рабиню та проти волі матері зробив її своєю наложницею. Розгнівана Ольга заслала Малушу до селище Будутин. Там і народився близько 960 року хлопчик, названий Володимиром.
Ім'я «Володимир» слов'янського походження. Його можна пояснити наступним чином: «володіє світом», «володіє даром світу», «найможновладніший». читати далі