1. Перший крок – вибір теми. Очевидно, учень починає з вибору теми (проблеми), яка здається йому цікавою та корисною. Які треба врахувати моменти, обираючи тему?
1) Тема повинна бути цікавою для учня – принаймні, настільки, щоб він (або вона) не примушували себе силоміць займатися нею. Цікава тема немовби сама живить учня натхненням, створює й відтворює мотивацію, надихає на нові ідеї, невпинний пошук. Незрозуміла, "нав'язана” ззовні тема, до якої ви цілком байдужі, навряд чи по-справжньому зможе надихнути вас "на подвиги”. Але навіть у цьому випадку – коли ви занадто забарилися з вибором теми й задовольнилися першою-ліпшою темою, яка потрапила до вашої уваги – не треба засмучуватись і писати аби як. Ця ситуація – добра нагода перевірити свою сумлінність і здатність на високому (принаймні – на належному) рівні виконувати обов'язкове завдання. Адже в житті у майбутньому вам доведеться виконувати безліч важливих і відповідальних завдань, які не завжди будуть здаватися вам особисто цікавими. Отже, треба зазначити, що зацікавленість темою не з'являється сама собою, а зазвичай виникає вже у процесі роботи, після ознайомлення з якимись джерелами, статтями, після формування хоча б початкового враження про проблему, завдання роботи тощо. Чим більш сумлінно й наполегливо ви будете опрацьовувати вашу тему, тим більш глибокою, багатовимірною – і цікавішою! – вона буде ставати для вас.
2) Важливо обрати тему, яка була б хоча б мінімальною мірою забезпечена джерелами та літературою. При цьому, звісно, не кожна цікава тема належним чином такими джерелами забезпечена. Тому слід отримати відповідні попередні консультації у того фахівця, з яким учень планує надалі працювати як із науковим керівником, щодо забезпеченості теми літературою, джерелами та іншими матеріалами.
3) Бажано, щоб учень хоча б у першому наближенні мав уявлення про подальшу розробку обраної теми у майбутньому. Непогано, коли є можливість забезпечити певну спадкоємність між темами робіт на протязі двох-трьох років навчання за програмою "Дослідник”. У цьому випадку для початку учень може обрати тему, при розробці якої він отримує загальну уяву про ті чи інші важливі питання, входить у коло актуальної проблематики, з'ясовує для себе ключові категорії тощо. Надалі на цій основі учень зможе поглиблювати опрацювання проблеми, підійматися на наступні щаблі дослідження, розширювати коло джерел та літератури (використовуючи вже отримані раніше знання), перейти до практичних проблем.
2. Науковий керівник – викладач, обов'язок якого на усіх стадіях роботи допомагати учню, орієнтувати та коригувати його діяльність, а у кінцевому підсумку й оцінити наслідки його роботи. Важливо скласти графік – календарний план (із точним зазначенням термінів) вашої роботи та узгодити режим (регламент) ваших зустрічей з керівником.
3. Структура роботи – половина успіху! Відповідальна й значима стадія, якій треба приділити особливої уваги – розробка та узгодження структури дослідницької роботи. Цю стадію варто починати тоді, коли в учня існує хоча б перше, нехай поверхневе уявлення про характер теми та її найбільш загальні змістовні аспекти. Це дозволяє учневі, нехай у першому наближенні, запропонувати своє розуміння того, що саме він хотів би бачити змістом своєї роботи. Звісна річ, таке бачення скоріш за все виявиться недостатнім або повністю хибним, недосконалим – але це, як на наш погляд, усе ж таки краще, ніж повністю взяти як "керівництво до дії” структуру, запропоновану викладачем.
Під час спілкування учень узгоджує зі своїм керівником, із яких глав (розділів) буде складатися робота, як ці розділи (у першому наближенні) можуть називатися, якого вони мають бути обсягу. Вкрай важливо, щоб юний дослідник усвідомив логіку побудови роботи, щоб для нього стало зрозумілим, чому робота мусить складатися саме з цих, а не якихось інших частин. "Обов'язковість” частин дослідницької роботи – у їх необхідності, яка гарантує розкриття теми із певною повнотою й завершеністю. Про структурні елементи роботи йтиметься нижче.
4. Опрацювання проблеми (написання тексту). Після проходження усіх підготовчих етапів і процедур починається власне виконання учнем науково-дослідницької роботи.
Найбільш відповідальною в цей період є робота у бібліотеці – підбір літератури, ознайомлення з нею та подальша її обробка. Перші поради щодо обов'язкової літератури дає керівник, надалі учень поглиблює пошук, залучаючи для виконання роботи матеріали сучасної періодики, ресурси Інтернету тощо.
Важливе значення для усього процесу навчання має належна адаптація учня в бібліотеці, вміння самостійно вести пошук, користуватися каталогами та бібліографічними покажчиками, робити виписки, складати списки літератури. Не можна нехтувати професійними порадами бібліографів, які завжди допоможуть зорієнтуватися у книжковому морі, не загубитися і не розгубитися, коли здається, що цілого життя не вистачить, щоб хоча б продивитися всю цю силу-силенну книжок, журналів, брошур, файлів... Колись великий Архімед сказав, що розумну людину відрізняє здатність відділяти обов'язкове від того, що можна відкинути – як зайве, непотрібне, таке, що заважає. Чим серйозніше ви будете заглиблюватись у нетрі вашої теми, тим краще ви будете розбиратися у тому, що вам по-справжньому потрібно, а що можна відкласти на потім чи зафіксувати конспективно.
Коли ви працюєте над літературою, не забувайте про те, що в дослідницькій роботі вам обов'язково треба буде робити відповідні посилання на думки тих чи інших авторів, особливо тоді, коли ви будете їх прямо цитувати. Тому одразу треба вчитися фіксувати усі необхідні відомості про джерела, звідки ви берете матеріал, цитати, ідеї тощо. Що саме вам фіксувати, ви дізнаєтесь, якщо заздалегідь ознайомитесь з тим, як треба робити посилання та як правильно оформити список літератури. Це дозволить не робити зайвої роботи (не треба, наприклад, записувати, яким тиражем (накладом) вийшла книжка), – але одразу записати собі те, що обов'язково знадобиться надалі.
Треба зосередитися спочатку на головних, основоположних працях, у яких розглядається ваша тема. Які саме праці є основоположними і заслуговують на першочергову увагу, вкаже вам науковий керівник. Можна також порадити починати знайомство з літературою з останньої ("свіжої”) періодики. Якраз в останніх статтях (близьких за темою до вашої роботи) ви можете знайти посилання як на новітні дослідження, так і на найбільш серйозні праці, які перш за все слід знайти й докладно опрацювати.
Досвід науковців учить, що під час роботи з книжкою не завжди правильно здійснювати наскрізне конспектування її змісту. Необхідно зосередитися на тих аспектах, що мають безпосереднє відношення до вашої роботи. Оскільки ви вже маєте робочий варіант структури дослідження, намагайтеся одразу позначати (наприклад, на полях зошита, де ви конспектуєте, або на полях ксерокопій), до якої частини вашої роботи відноситься цей матеріал. Цим ви набагато полегшите собі життя і дещо розвантажите себе від подвійної роботи – вам уже не треба буде вдруге перечитувати записи, щоб зрозуміти, де саме їх найкраще буде використати.
5. Підготовка рукопису.
Приблизно за місяць до визначеного терміну подання роботи учень повинен завершити перший варіант тексту (можливо, у рукописі) та надати його для ознайомлення і зауважень керівника.
Якщо текст готується на комп'ютері, можна подавати текст без роздрукування (за згодою керівника) – відповідні позначки й зауваження керівник може робити прямо в тексті на комп'ютері.
Після отримання чернеток із зауваженнями керівника учень приступає до підготовки остаточного варіанта роботи. Він оформлює текст згідно вимог, які пред'являються до оформлення – із відповідною увагою до титульних листів, нумерації аркушів, посилань, списку літератури тощо.
6. Захист роботи. Під час захисту учень може пересвідчитись, якою мірою він оволодів проблемою, які в нього залишилися прогалини та ін. Саме тому бажано, щоб учні відносилися до процедури захисту зацікавлено, творчо – тоді вони отримають від своєї роботи повне задоволення. Захист передбачає невеликий виступ автора перед аудиторією – виступ, у якому необхідно розкрити актуальність проблеми, мету роботи, основні завдання, дати стислий огляд отриманих результатів і окреслити висновки (особливо зробивши наголос на тому, що автор зробив принципово нового у порівнянні з попередниками).
Захист надає можливість обмінятися думками, отримати запитання, потренуватися у мистецтві дискутування тощо, дає відчуття задоволення, яке виникає у доповідача після того, як він переконливо розповів аудиторії про свій особистий внесок у розробку проблеми, відстояв свої позиції, довів свою обізнаність і засвідчив свій певний досвід перед очима інших – а отже, певною мірою – і перед очима наукового співтовариства взагалі.
Захист роботи якраз і ставить на меті засвідчити (й пересвідчитись), якою мірою автор опрацював тему, наскільки добре він володіє матеріалом (як кажуть, наскільки він "у темі”), наскільки вміло використовує аргументи, володіє риторикою, мистецтвом наукової полеміки.
7. Система критеріїв оцінки.
1) Конкурс науково-дослідницьких робіт.
Під час підготовки роботи до участі в конкурсі учні повинні враховувати, що текст оцінюється за такими параметрами:
• складність, науковість, повнота розкриття теми;
• аргументованість висновків;
• актуальність та елемент творчості;
• стиль, грамотність;
• якість оформлення.
2) Захист науково-дослідницьких робіт.
Захист проходить окремо по кожній секції. На захисті мають право бути присутніми члени секції як опоненти. Питання про присутність на захисті керівників делегацій вирішується оргкомітетом у залежності від конкретних умов. Для захисту надається до 10 хвилин.
Під час захисту оцінюється:
• аргументоване доведення проблеми з урахуванням власного досвіду дослідника;
• чіткість, логічність, лаконічність викладання матеріалу;
• повнота, вичерпаність відповідей;
• культура мовлення;
• доцільність, цікавість та вміння використовувати наочні посібники;
• активна кваліфікована участь у веденні дискусії.
|
Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 Покровської міської ради Донецької області 
.jpg)
