список із 29 ключових моментів, які чи так, чи інак вплинули на наше сьогодення. Ці моменти - як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус. Є навіть і ті, що зі знаком питання. А є й зі знаком оклику. Все це – наше життя. Життя в незалежній Україні.

1. Студентська революція 1990 року

Але перша подія, про яку ми згадуємо, виходить за межі Незалежності. Студентська революція 1990 року, або "Революція на граніті", – 16-денне (з 2 по 18 жовтня) голодування молоді, яка висувала ряд вимог, що мали розірвати політичні зв’язки між Україною на СРСР. Головною вимогою студентів було непідписання нового союзного договору.

Верховна Рада пішла назустріч голодувальникам, ухваливши компромісне рішення: "Спрямувати всі зусилля Верховної Ради УРСР на стабілізацію політичної та економічної ситуації в республіці, на побудову правової суверенної Української держави, ухвалення нової Конституції республіки, і поки цього не досягнуто, укладення союзного договору вважати передчасним".

Але привид союзного договору і реанімації new-СРСР замаячив на обрії знову, коли 17 березня 1991 року на всеукраїнському референдуму більшість українців (70,2%) відповіла "так" на питання щодо збереження єдиної союзної держави разом із Росією та іншими радянськими республіками.

Допомога із встановленням Незалежності надійшла пізніше – звідти, звідки й не чекали.

2. Московський путч, проголошення незалежності

Якщо московські заколотники, знані як члени "ГКЧП" ("Государственный комитет по чрезвычайному положению"), мали на меті повернути історію СРСР на круг свій, то вони добилися якраз протилежного. Ще й значно пришвидшили розпад радянської імперії.

Три дні – з 19 по 21 серпня – в СРСР тривала спроба державного перевороту, коли президента Радянського Союзу Михайла Горбачова усунули від влади та ув’язнили на державній дачі в кримському селищі Форос. Спроба вийшла невдалою, і Горбачов благополучно вийшов з-під домашнього арешту.

Але "виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною через державний переворот у СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України".

Із таким формулюванням парламент України 24 серпня 1991 року дав старт нашій незалежній державі.

3. Референдум 1 грудня 1991-го, розпад СРСР

Для легітимізації ухваленого парламентом рішення 1 грудня 1991 року питання незалежності України було винесено на всеукраїнський референдум. За суверенну Україну висловилося 90,32% респондентів.

Того самого дня відбулися й вибори президента. За посаду боролися колишній секретар ЦК КПУ і голова Верховної Ради Леонід Кравчук та кандидат від "Народного Руху" В'ячеслав Чорновіл. Переміг, набравши 61,59% голосів, Кравчук.

За тиждень після виборів Кравчук провів зустріч у Біловезькій Пущі з тодішнім головою Верховної Ради Білорусі Станіславом Шушкевичем та президентом РФ Борисом Єльциним. Результатом зустрічі стала офіційна констатація розпаду СРСР та укладення угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

4. Ваучерна приватизація, становлення олігархії

У 1992 році стартувала подія, яка, без перебільшення, визначила весь подальший хід української історії. Розпочався великий процес роздержавлення. Всі наявні державні підприємства уряд оцінив у 520 трлн карбованців, і кожен громадянин України міг претендувати на свою п’ятидесятимільйонну частину всенародної власності. Частина ця матеріалізувалася у вигляді приватизаційних ваучерів.

Фото з відкритих джерел

Спочатку ваучери було заборонено продавати, але після 1994 року правила гри змінилися. Ваучери масово скупали юридичні та приватні особи. Почали вимальовуватися монополісти на ринку газу, металу та сировини. Згодом вони захотіли мати вплив на рішення, які ухвалював парламент, й активно зайнялися партбудівництвом. Або просто купували голоси нардепів, формуючи лобі під необхідні для себе рішення.

Так виник симбіоз бізнесу та влади, так постала українська олігархія. Але це було вже за президентства Леоніда Кучми. Ми ж повернемося до його тезки – Кравчука.

5. Соціальна напруга 1993-го, дострокові вибори президента

Люди з ваучерами на руках не могли придумати їм належного застосування. Держпідприємства почали зупинятися та закриватися. Ціни росли, а зарплати (якщо їх взагалі виплачували) не встигали за цінами. У 1993-му Україна поставила абсолютний середньорічний рекорд гіперінфляції. Станом на грудень-1993 інфляція становила 10156%.

Фото з відкритих джерел

Тоді ж, у 1993-му, відбувся найбільший в Україні страйк шахтарів. Мітингувальники висунули керівництву країни не тільки економічні вимоги щодо перегляду цін і заробітної плати, але й політичні – з приводу референдуму про довіру президенту. Кравчук вирішив не проводити референдум, а просто призначити дострокові президентські та парламентські вибори. І перші, і другі відбулися у 1994 році. Було обрано Верховну Раду ІІ скликання, а президентом України став Леонід Кучма.

6. Відмова від ядерної зброї

А ось і подія під заанонсованим знаком питання. Побутує думка, що якби Україна не відмовилася від наявної у неї ядерної зброї, наша історія (зокрема, після 2014-го) могла би розвиватися за іншим сценарієм. Так це чи не так – невідомо. Відомо лише те, що 10 січня 1994 року Леонід Кравчук підписав відмову від нуклеарного арсеналу, після чого Україна добровільно віддала Росії боєголовки і крилаті ракети, підірвала пускові шахти, а 43 стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95МС пішли на металобрухт.

Фото з відкритих джерел

Все це було зроблено під "залізні" гарантії безпеки. У грудні 1994 року лідери України, Росії, США і Великобританії підписали Будапештський меморандум – ним Україні забезпечувалося повагу ї незалежності, суверенітету і територіальної цілісності. Як вчинив із територіальною цілісністю України один із підписантів через 20 років – ми всі знаємо. Але про це – попереду.

7. Перша українська Конституція

1996 рік ознаменовано двома важливими подіями. Перша з них – це ухвалення першої української Конституції, адже протягом п’яти років незалежності наша держава жила без Основного закону. Є країни, і доволі успішні, які обходяться без конституцій взагалі, і приклад тому – Британія, де діє прецедентне право. Але українці пішли більш традиційним шляхом, ухваливши знаменитої "конституційної ночі" (а насправді – не ночі, а доби) свій головний дороговказ.

Обговорення Конституції тривало з 10-тої ранку 27 червня до 9-тої ранку 28-го. Фінальному голосуванню передувало гостре протистояння між владою (в особі президента Кучми) та опозицією (яку уособлював спікер Мороз). Леонід Кучма хотів, щоб Конституцію ухвалювали на референдумі та щоб в її тілі було закріплено, зокрема, двопалатний парламент. Зрештою текст, ухвалений у 1996 році, був результатом компромісів, на які пішли обидві сторони.

8. Впровадження національної валюти

Завдяки гіперінфляції 1993 року українці стали власниками мільйонів та мільярдів. Тодішній прообраз національної валюти звався "купоно-карбованці". Але у 1995-му економічна ситуація стабілізувалася, що дозволило впровадити грошову одиницю, якою ми користуємося дотепер, – гривню. Із тотальним засиллям "міліонерів" у країні було покінчено: з 2 по 16 вересня 1996 року у гривню було переведено всі ціни, тарифи та соціальні виплати. Тодішній обмінний курс становив 100 тис. купоно-карбованців за одну гривню.

9. Договір про дружбу з Росією

Наступного року після конституційної та грошової реформи Україна уклала "Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією". Документ у 1997-му підписали президенти двох країн – Леонід Кучма та Борис Єльцин. 

Фото з відкритих джерел

Тоді ж, до речі, було укладений й інший документ – міжурядову угоду про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України. Згідно з нею, перебування росфлоту в Севастополі було продовжено до 2017 року.

Що стосується дружби, то вона завершилася у 2014-му – з анексією Криму та подальшою російсько-українською війною. А що стосується флоту, то він, як відомо, затримався на українському півострові довше, ніж це передбачали офіційні папери.

До речі, формально договір про дружбу з РФ продовжував діяти до 2018 року. Лише тоді РНБО спромоглася припинити його дію. Це рішення згодом підтримав і парламент, тож договір втратив чинність з 1 квітня 2019 року.

10. Загибель В’ячеслава Чорновола

Як й у випадку з ліквідацією ядерної зброї, загибель у 1999-му лідера "Народного Руху" В’ячеслава Чорновола в певних колах вважають подією, через яку Україна прямує в неправильному напрямку. Справа навіть не у факті смерті, а в тому, що Чорновола не було обрано президентом України. Проте всупереч усталеній думці, В’ячеслав Максимович не був найрейтинговішим (після Кучми) кандидатом.

Фото з відкритих джерел

Якщо підняти тодішню соціологію, то, за даними КМІС, друге, третє та четверте місця в президентському рейтингу належали відповідно Олександру Морозу, Наталії Вітренко та Петру Симоненку. І лише п’яту сходинку посідав В’ячеслав Чорновіл. А згідно із замірами центру "Соціальний моніторинг", електоральні показники голови НРУ були ще гіршими.

Проте дискусії на тему, була загибель Чорновола нещасним випадком чи політичним вбивством, точаться досі. 25 березня 1999-го автомобіль Toyota, в якому їхав Чорновіл, на значній швидкості врізався в КамАЗ, який раптово розвернувся і перегородив трасу. Чорновіл та його водій загинули на місці, а згодом протягом кількох років померли (як стверджувалося, від хвороб серця) водій КамАЗу та його супутник – ключовий свідок у цій справі.

Всієї правди про цю трагедію ми не знаємо дотепер.

11. Зупинка ЧАЕС

Експлуатація Чорнобильської АЕС, яка вибухнула у 1986 році та спричинила найбільшу техногенну катастрофу ХХ століття, тривала й після розпаду СРСР та здобуття Україною незалежності. ЧАЕС зупинили лише за 14 років після аварії. Зроблено це було публічно та майже урочисто: 15 грудня 2000 року президент Кучма зі столичного палацу "Україна" віддав відповідну команду, а глядачі в прямому ефірі спостерігали за поворотом ключа, який зупиняє третій реактор. Нагадаємо, що 1-й блок ЧАЕС було зупинено в 1996-му, а 2-й блок – у 1999 році.

12. Вбивство Георгія Гонгадзе. "Україна без Кучми"

Тоді ж, у 2000 році, мала місце смерть, яка так само, як і загибель Чорновола, залишається злочином із кількома невідомими. 16 вересня 2000 року безвісти зник журналіст Георгій Гонгадзе. Кілька днів по тому під Києвом було знайдено обезголовлене тіло чоловіка. Мати покійного, Леся Гонгадзе, до самої своєї смерті у 2013-му заперечувала, що це – тіло її сина. Проте слідство вирішило, що останки належать саме Георгію.

Значно пізніше, у 2009 році, силовики затримали колишнього генерала МВС Олексія Пукача, якого разом із трьома підручними суд визнав безпосередніми виконавцями вбивства Гонгадзе. Проте питання щодо замовників злочину лишається відкритим досі. У 2000-му, невдовзі після зникнення Георгія, тодішній глава Соцпартії України і один із лідерів опозиції Олександр Мороз звинуватив у "замовленні" Гонгадзе президента Леоніда Кучму.

Мороз посилався на аудіозаписи розмов Кучми, таємно зроблені його охоронцем Миколою Мельниченком. Після оприлюднення їх Морозом справа Гонгадзе набула додаткової назви – "касетний скандал". А кінець 2000-го та початок 2001-го ознаменувалися масовим протестним рухом, знаним як "Україна без Кучми". Його учасники вимагали відставки Леоніда Кучми та прозорого розслідування справи Гонгадзе.

Влада застосувала силу щодо маніфестантів УБК. Найбільш активних із них (зокрема, й Андрія Шкіля, обраного під час його перебування у тюрмі народним депутатом України) ув’язнили. Рух "Україна без Кучми" завершився одночасно з арештами його учасників.

13. Візит Папи

Проте у 2001 році мала місце також приємна і почесна для України подія: нашу державу відвідав Папа Римський Іван Павло II – поляк Кароль Войтила. Він провів три дні в Києві і два – у Львові. І якщо в столиці заходи з його участю зібрали 200 тис. осіб, серед яких було багато польських прочан, то на Галичині на папських літургіях побувало близько 2 млн осіб. Це був перший та поки що єдиний візит очільника Святого Престолу до України.

14. Перша некомуністична більшість

У країні почалися зміни, які важко були зупинити. Так, на парламентських виборах 2002 року Комуністична партія України вперше в історії парламентаризму поступилася місцем іншій політичний силі. Вона лідирувала на виборах 1990, 1994, 1998 року, але у 2002-му першість здобув блок Ющенка "Наша Україна" із 23,57% голосів. Комуністи прийшли другими – з результатом у 19,98%.

Укринформ

Надалі з кожним наступним скликанням Верховної Ради КПУ набирала дедалі менше голосів, аж доки у 2014-му не програла вибори з результатом 3,8%, що було нижче прохідного бар’єру. У 2015 році Окружний адміністративний суд Києва за позовом Мінюсту заборонив діяльність КПУ. Це була друга спроба заборони починаючи з 1991 року. На початку Незалежності Компартія пройшла формальне перезавантаження, заявивши у 1993-му про створення себе як нової партії, не причетної до КП УРСР. Нині до подібних трюків КПУ поки що не вдавалася.

15. Конфлікт довкола острова Тузла

Перше зіткнення інтересів України та Росії мав місце у 2003 році. Тоді Росія без відома України почала будівництво дамби від російського Таманського півострова до українського острова Коса Тузла в Керченській протоці між Чорним й Азовським морями. Незважаючи на протести українського МЗС, будівництво велося в три зміни.

Конфлікт вдалося врегулювати мирним шляхом: будівництво дамби було припинено за 102 м від держкордону України за домовленістю прем'єр-міністрів України і Росії. Пізніше українська сторона стверджувала, що Росія визнала острів і води навколо нього українськими, але в Москві була своя версія подій. Вона полягала в тому, що "правовий статус острова Тузла залишається невизначеним".

16. Отруєння Ющенка, Помаранчева революція

Ще події "України без Кучми" почали виштовхувати в лідери протестного руху Віктора Ющенка. Після розгрому УБК Ющенко оголосив про свою опозиційність і про створення ним політичного блоку "Наша Україна". Перед президентськими виборами 2004 року він був найбільш популярним політиком національно-демократичного табору та найбільш рейтинговим (поряд із Віктором Януковичем) кандидатом у президенти України.

Перед самими виборами, а саме 5 вересня 2004 року, Ющенко вечеряв на дачі тодішнього заступника голови СБУ Володимира Сацюка. Разом із ним там був присутній голова СБУ Ігор Смешко та народний депутат Давид Жванія. Ймовірно, що саме там і було скоєно отруєння Ющенка. Німецькі лікарі, що надавали Ющенкові допомогу згодом, зазначали, що кандидата в президенти було отруєно діоксинами. Замах на Ющенка значно зміцнив його електоральні позиції.

Тож не дивно, що коли 22 листопада 2004 року Центральна виборча комісія оголосила переможцем другого туру президентських виборів Віктора Януковича, результати підрахунків ЦВК у багатьох викликали обґрунтовані сумніви. Тим паче що й дані екзит-полів виводили в переможці перегонів саме Ющенка. Відтак на частині території України розпочався широкий громадський рух, знаний як Помаранчева революція. Епіцентр його вже традиційно мав місце в Києві, на Майдані Незалежності.

Учасники Помаранчевої революції вимагали перерахунку голосів другого туру виборів. Подібних прецедентів в Україні ще не було. Зрештою 3 грудня 2004-го Верховний суд України після багатоденного обговорення визнав численні факти порушення законів і Конституції України під час виборів, унаслідок чого вимоги Ющенка було частково задоволено, зокрема результати другого туру голосування було оголошено недійсними і було призначено повторне голосування.

Але необхідним було ще й благословення парламенту. Після перемовин між владою (в особі Леоніда Кучми) та опозицією (Ющенком та його командою) Верховна Рада пішла на ряд компромісних рішень. Вона зробила таке: змінила склад ЦВК та ухвалила зміни до закону "Про вибори президента", щоб перекрити основні канали фальсифікації виборів.

Крім цього, у пакеті з попередніми рішеннями було затверджено конституційну реформу, яка обмежила владу президента України і передала частину його повноважень Кабінету міністрів і парламенту. Тож було призначено повторне голосування. "Третій тур" виборів відбувся 26 грудня 2004 року. Переможцем виборів та президентом України було проголошено Віктора Ющенка.

17. Після революції: Євробачення та ринкова економіка

Естетика мирних українських протестів справила велике враження на світ. На короткий період часу наша культура стала трендовим явищем, а українська вишиванка в тих чи інших варіаціях захопила знаних модельєрів та пройшлася переможним маршем світовими подіумами.

У 2005 році завдяки перемозі Руслани на Євробаченні-2004 Україна приймала пісенний конкурс у себе. Від України виступав гурт "Ґринджоли" з хітом революції "Разом нас багато".

Та головне визнання 2005 року пов’язане не з музикою. Європейський Союз надав Україні статус країни з ринковою економікою. Це стало можливим після того, як Україна виконала ряд технічних вимог. Результат та вага цієї події пов’язані з поглибленням економічного співробітництва України та ЄС. На додачу до цього Україна підтвердила свою заявку на повноцінне членство в Євросоюзі.

18. Криза 2007-го: "тушки", перевибори, імперативний мандат

Після свята перемоги Ющенка та його команди почалися проблемні будні. Демократичну коаліцію в Раді IV скликання сформувати не вдалось – підвів соціаліст Мороз та його фракція. СПУ переметнулася до КПУ та Партії регіонів, створивши разом із ними "антикризову коаліцію". На пост прем'єр-міністра тріада висунула Віктора Януковича.

Фото з відкритих джерел

Ющенко погодився на прем’єрство Януковича, запропонувавши всім зацікавленим сторонам підписати "Універсал національної єдності". Проте згодом Віктор Андрійович помітив малоприємні для себе процеси: депутати-перебіжчики, названі згодом "тушками", масово залишали свої фракції та приєднувалися до коаліції ПР, СПУ та КПУ. За крок до того як парламентська більшість розрослася до розмірів конституційної, Ющенко оголосив дострокові парламентські вибори.

Вони відбулися, й у листопаді 2007 року в новій Раді "Блок Юлії Тимошенко" і "Наша Україна – Народна самооборона" створили парламентську коаліцію. Спікером парламенту став молодий політик Арсеній Яценюк, а прем’єром – Юлія Тимошенко. А щоб запобігти подальшому "тушкуванню" депутатів, в українському парламенті було впроваджено імперативний мандат.

19. Газова війна з Росією

Ближче до кінця президентства Ющенка виникла ще одна проблема – "газова" війна (поки що слово "війна" вживалося у непрямому значенні) з Росією. Весь грудень 2008 року Україна спочатку не могла погасити борги за газ перед РФ, а потім – укласти новий контракт на постачання блакитного палива. Росія перекрила газ Україні, а потім, 7 січня 2009-го, Володимир Путін розпорядився припинити будь-які поставки газу на кордон із нашою державою. Як наслідок, без газу залишилася й частина Європи. Росія звинувачувала Україну в крадіжці газу, а Україна тим часом не погоджувалася на запропоновану їй ціну.

Фото з відкритих джерел

На перемовини до Москви виїхала прем’єрка Тимошенко. За її участі 19 січня в Москві було нарешті підписано угоду про постачання і транзит Україною російського газу на 2009-2019 рр. У контракті було закладено ціну – 450 дол. за тисячу кубометрів та обов'язковий обсяг закупівлі в 52 млрд (з відхиленням до 40). Цю ціну багато хто вважав неприйнятною, втім, як і дії самої Тимошенко. "Газову" війну пізніше використав Віктор Янукович як привід для переслідування ЮВТ. У 2011-му Юлію Тимошенко ув’язнили за газовий контракт-2009: суд ухвалив для неї семирічне перебування в колонії. Звільнила Тимошенко звідти вже Революція гідності.

20. "Харківські угоди" 2010 року: флот за газ

Газову тематику було актуалізовано у 2010-му новим президентом України Віктором Януковичем. Він виторгував у Росії знижку на газ в обмін на подальше базування Чорноморського флоту РФ. Флот мав лишатися в Україні протягом ще 25 років – відповідну угоду Янукович підписав у Харкові з тодішнім президентом РФ Дмитром Медведєвим.

Верховна Рада ратифікувала цю угоду, хоча й не без ексцесів. Тодішня опозиція виступала категорично проти пролонгації перебування російського флоту в Криму, а тому намагалася зірвати голосування. У спікера ВР Володимира Литвина летіли яйця, а хтось навіть підірвав у залі парламенту димову шашку.

31 березня 2014 року, після анексії Криму, Держдума Росії денонсувала цю угоду в односторонньому порядку.

21. Євро-2012

Але не політикою єдиною. 2012 рік подарував Україні яскраве спортивне свято: Україна разом із Польщею приймала в себе Євро-2012. Фінальна частина ХІV футбольного чемпіонату Європи тривала в українських та польських містах з 8 червня по 1 липня 2012 року. Прикметно, що Євро-2012 став першим турніром, проведеним у країнах Східної Європи.

І хоча чемпіоном стала Іспанія, перемозі українців над збірною Швеції вся країна раділа щиро та затято. Авто на вулицях були прикрашені українськими прапорцями, деталі перемоги смакували знову й знову. Наступного разу така купа українських прапорів замайоріла над країною за рік з лишком, але вже зовсім з іншого приводу. 

22. Провал Вільнюського саміту, Євромайдан

Не "харківські угоди" стали точкою неповернення в історії президентства Януковича. У листопаді 2013 року тодішній прем’єр-міністр Микола Азаров відбув до Вільнюса на саміт Східного партнерства, щоб там підписати від імені України Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом. Ще 20 листопада Азаров, перебуваючи у Вільнюсі, говорив про незмінність курсу на євроінтеграцію. Тим часом 21 листопада в Києві на засіданні Кабміну було ухвалено рішення призупинити підписання угоди.

Після звістки про це в столиці України зібрався Євромайдан. Спочатку він був малочисельним та мирним. Перелам стався після 30 листопада, коли влада вдалася до силових дій щодо його учасників.

Після цього події розвивалися по наростальній: маніфестантів на Майдані дедалі більшало, а форми протистояння влади та опозиції ставали більш жорсткими. Апогей настав 18-20 лютого 2014 року.

Протягом цих трьох днів спецпідрозділи МВС штурмували Майдан і витісняли його учасників із центру міста. Силовиками було застосовано вогнепальну зброю, і рахунок загиблих пішов на десятки, хоча перші смерті на Євромайдані (Сергій Нігоян, Михайло Жизневський – обидва загинули від кульових поранень) мали місце ще 22 січня.

Але 20 лютого 2014 року протестувальники також уперше відкрили вогонь по спецпризначенцях. Це й вирішило долю протистояння. Того ж дня Віктор Янукович погодився на дострокові президентські вибори, які мали відбутися до кінця грудня 2014 року. Він підписав із лідерами опозиції Арсенієм Яценюком, Віталієм Кличком та Олегом Тягнибоком "Угоду про врегулювання кризи".

23. Нова влада, втеча Януковича, дострокові вибори

Але відбулися президентські вибори значно раніше, ніж це передбачав Янукович. 21 лютого 2014 року у Верховній Раді почався масовий вихід членів Партії регіонів із лав своєї фракції. Парламент проголосував за повернення Конституції 2004 року, чию дію було скасовано на початку президентства Януковича.

А 22 лютого Верховна Рада України 328 голосами за усунула Віктора Януковича з посади президента України. Також було звільнено низку інших високопосадовців. У відставку подав і спікер ВР Володимир Рибак. Замість нього було обрано Олександра Турчинова, який автоматично став в. о. президента України.

А напередодні – ввечері 21 лютого – Віктор Янукович покинув свою резиденцію в Межигір’ї та буцімто взяв курс на Харків, де він збирався взяти участь у з'їзді своєї партії, на якому мало бути проголошено утворення нової держави у південно-східних регіонах України. Проте фактично літак Януковича сів у Сочі. Так почалося його вигнання з України і перебування в Росії, де він, судячи з усього, перебуває й дотепер.

А в Україні відбулися дострокові президентські та парламентські вибори. На перших із них переміг Петро Порошенко: його було обрано в першому турі з результатом 54,7% голосів. Його найближча суперниця Юлія Тимошенко, звільнена ще в лютому з Качанівської колонії, набрала 12,8%.

24. Анексія Криму, початок війни

Паралельно із завершенням Революції гідності (так було названо події Євромайдану) відбувалася анексія Росією Кримського півострову. У ніч проти 27 лютого парламент та уряд Криму було захоплено російськими спецпризначенцями без знаків розрізнення і вивішено над ними прапори РФ. У захопленій будівлі парламенту депутати Верховної ради Криму в закритому режимі ухвалили рішення про призначення референдуму щодо статусу півострова.

"Референдум" відбувся 16 березня. А вже 18 березня президент РФ Путін спільно із самопроголошеним головою Ради міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Константиновим та головою Севастопольської МДА Олексієм Чалим підписав "Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії".

Тим часом дедалі неспокійніше ставало на сході України. Бойові дії там почалися із захоплення бойовиками 12 квітня 2014 року міст Слов'янська, Краматорська та Дружківки. А вже за місяць – 11 травня – на території деяких районів Донецької та Луганської областей відбулися референдуми щодо створення так званих "Донецької та Луганської народних республік" – невизнаних у світі квазідержавних утворень. 

В. о. президента України Олександр Турчинов оголосив проведення на цих територіях Антитерористичної операції, яка під іншою назвою триває й досі.

25. Падіння гривні

У 2014-2015 рр. сталася важлива (і негативна для пересічних українців) економічна подія – обвал гривні. Вперше гривня знецінилася майже втричі у серпні 1998 року: від курсу "дві гривні за долар" країна прийшла до стану, коли одиниця американської валюти коштувала більш ніж 5 грн.

Але такий курс закріпився на довгих 10 років і похитнувся аж у 2008-му – через глобальну фінансову кризу. Тоді гривня впала до 8 грн за долар. На такому рівні він протримався до зими 2014 року. Після втечі з України Віктора Януковича гривня почала швидко падати й досягла 10 грн за долар. Упродовж усього 2014-го гривня продовжувала втрачати свою вартість, а наприкінці року курс обвалився до 15-16 грн за долар.

Фото з відкритих джерел

У лютому 2015 року Національний банк відмовився від політики фіксованого курсу, яка діяла від моменту запровадження гривні, й перейшов до формування плавального курсу, який визначають на міжбанківському валютному ринку. Унаслідок цього вже 26 лютого 2015 року курс гривні сягнув історичного мінімуму – понад 30 грн за долар. Проте згодом гривня зміцнилася й нині коливається в межах 26-28 грн за долар.

26. Підписання Асоціації з ЄС

Прийшовши до влади, п’ятий президент України Петро Порошенко взявся за виправлення помилок свого попередника в комунікації з європейськими партнерами. Україна підписала важливий документ, повна назва якого звучить так: "Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони".

Політичну частину Асоціації з ЄС було підписано 21 березня 2014 року, а економічну – 27 червня 2014 року. Верховна Рада України та Європейський парламент синхронно, в режимі телемосту, ратифікували Угоду 16 вересня 2014 року, а чинною з вона стала з 1 вересня 2017-го.

Фото з відкритих джерел

Тепер Україна претендує на повноцінне членство в Євросоюзі, проте це – окрема і дуже довга історія.

27. Безвізовий режим

Наступним досягненням президентства Петра Порошенка став безвізовий режим – статус, що дозволяє громадянам України вільно перетинати міждержавні кордони країн Європейського Союзу без попереднього звернення до посольства для отримання дозволу.

Безвіз діє з 11 червня 2017 року. До початку коронавірусної пандемії, коли кордони з ЄС виявилися зачиненими, безвізом (за даними Державної прикордонної служби) скористалося 3,5 млн осіб.

28. Війна на сході: мінські угоди, "нормандський формат"

На жаль, серед тих, хто скористався безвізом, було й чимало трудових мігрантів. Непевна економічна ситуація, яку підточує серед іншого й війна, змушує співвітчизників шукати щастя за кордоном. Зусилля Порошенка щодо завершення війни на дипломатичній ниві текли двома річищами: укладанням мінських угод та зустрічами в "нормандському форматі".

Перші формувалися протягом 2014-го – початку 2015 року. За участю представників ОБСЄ, Росії та України (останнім був Кучма) в Мінську було підписано угоду про перемир’я. Комплекс заходів із виконання мінських угод містив у собі 13 пунктів, серед них: припинення вогню, відновлення українського контролю над кордоном, повне звільнення полонених тощо. Певне зниження рівня ескалації конфлікту на Донбасі після "Мінську" настало, але війна триває досі.

На підтримку мінських угод працювала і "важка артилерія" з міжнародних партнерів України: до місії встановлення миру долучилися Німеччина та Франція. 11 лютого 2015 року президент РФ Путін, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Франсуа Олланд і президент України Петро Порошенко ("нормандська четвірка") ухвалили декларацію на підтримку заходів щодо виконання мінських угод.

За президентства Порошенка "нормандська четвірка" збиралася 5 разів, востаннє – у 2016-му. Тоді було розроблено ще одну, чергову, "дорожню карту". Проте домовленості сторін майже не мали результатів, а розведення військ було зірвано.

Тож "нормандський формат" було поставлено на паузу більш ніж на три роки. А відновили його в грудні 2019 року – вже за президентства Володимира Зеленського.

29. Володимир Зеленський: з акторів - у президенти

Зеленський здобув перемогу на президентських виборах 2019 року. Він виграв у Петра Порошенка з розгромним рахунком: 73,22% проти 24,45%. Це був перший випадок в історії незалежної України, коли на чолі держави ставала "позасистемна" людина, не пов’язана доти з політикою.

Вже під час інавгураційної промови Володимир Зеленський оголосив про дострокові парламентські вибори, на яких більшість голосів отримала його партія "Слуга народу", яка завдяки цьому сформувала монобільшість. І це також сталося вперше.

Спроби оновити та перезавантажити країну з боку Зеленського можна оцінювати по-різному, але в електоральному вимірі можна говорити про його поразку: за рік правління партія президента втратила майже половину рейтингу, та й сам він скоротив підтримку із 73% до 44%.

Ще у статусі кандидата в президенти Зеленський обіцяв добровільно піти у відставку, якщо порушить закони України. Наразі є різні думки з приводу того, порушував він законодавство чи ні, але цілком очевидно, що саме з ним наша держава зустрічатиме своє тридцятиріччя.

Звісно, хотілося би зазирнути в майбутнє і вже зараз дізнатися про те, чим продовжиться її літопис, але такого дару не має ніхто. Тож чекаємо на прийдешні роки і святкуємо сьогодення – з усією його радістю та печаллю.  

Наталія Лебідь