Чи часто ви в собі сумніваєтесь? Напевно, кожний другий відповість на це запитання ствердно, адже багатьом із нас притаманно переживати через дрібниці, звинувачувати в усьому себе, мучитись випадковими підозрами. Звідкіля ж беруться подібні думки і як з ними боротись?
Розповідає Ольга Семено, психолог психологічного центру «Альтернатива».
«Прорвемось!» Те, що люди розрізняються за ступенем упевненості в собі, мабуть, не потребує доказів. Однак кожний вкладає у слово «впевненість» свій зміст: для когось бути впевненим означає легко й вільно виступати перед аудиторією, для інших - спокійно казати «ні», для третіх - говорити чи приймати компліменти. Причому одна людина може демонструвати впевнену поведінку в колі близьких людей, але замикатись на роботі, інша, будучи успішним керівником, буває боязкою у спілкуванні з жінками...
Основи впевненості досить різні, але єдині за своєю суттю, закладаються в дитинстві та пов'язані з особистісними поведінковими особливостями. Ми всі народжуємося з певним темпераментом, наслідуваним, як правило, від одного з батьків. Цю властивість нервової системи, пов'язану з реакціями порушення та гальмування, закладено в генетичному коді, який змінити не можна. На основі темпераменту під впливом менталітету родини, школи, вулиці тощо формується характер, який саме можна, а іноді навіть потрібно коректувати. А пов'язано все з тим, що в дитинстві соціальне оточення розвиває в нас певні стереотипи. Психологи називають різні вікові критерії активного засвоєння стереотипів: за однією версією, запропонованою Е. Берном, до п'яти років, за іншою (З. Фрейд) - до 12-ти. І виходить, що впевнені в собі люди закладають у дітях стереотипи впевненої поведінки, кажучи їм у випадках невдачі: «Нічого, прорвемось!», а невпевнені виховують страх і безпорадність: «Ти сам у всьому винний і ніколи в тебе нічого не вийде».
Будьте природними. Треба сказати, що психологи не раз намагалися знайти причини непевності та знайти шляхи корекції, лікування чи послаблення її невротизуючого впливу. Одним із тих, хто серйозно зайнявся цією проблемою, був Андре Сальтер, власник і головний лікар досить великої та багатої клініки неврозів в Америці. Він виділив шість характеристик здорової, упевненої в собі особистості, яка в усіх ситуаціях намагається поводитись природно.
Емоційність мови. Упевнена людина не прагне приховати чи «пом'якшити» прояви своїх як позитивних, так і негативних почуттів, називаючи все «своїми іменами». Коли їй погано, вона каже: «мені зле», коли їй хочеться плакати - вона плаче, а коли їй добре - заражає навколишніх позитивними емоціями. Усі почуття така особистість виражає спонтанно, у той момент, коли вони виникли.
Експресивність і конгруентність поведінки та мови. Це означає відповідність між словами та невербальною поведінкою (маються на увазі жести, міміка, висота голосу, тембр, паузи, що робляться, прийняті людиною пози). Як би ви не намагались приховати свою непевність, мова вашого тіла все одно видасть ваш справжній стан.
Уміння протистояти й атакувати. Подібна здатність виявляється у прямому й чесному вираженні власної думки без оглядки на оточуючих, не ставлячи собі запитань типу «а що подумають інші».
Використання займенника «я». Упевнена в собі людина не прагне сховатися за невизначеними формулюваннями й завжди готова відповідати за свої слова та вчинки.
Відсутність «прагнень» до самознищення, недооцінці своїх сил та якостей. Упевнені люди здатні без сором'язливості вислуховувати похвалу на свою адресу й не казати при цьому: «Та що ви, яке там чудово виглядаю: у мене туфлі брудні».
Здатність до імпровізації, до спонтанного вираження почуттів і потреб. Відповідно, невпевнена особистість усіма цими характеристиками не володіє, і головним наслідком її невпевненої поведінки стає стан хронічного дистресу - руйнівного впливу стресових факторів у звичайному житті: людина відчуває почуття образи, подавленого гніву, провини, сорому й безнадійності.
Через дефіцит упевненості в неї може виникнути «море проблем»: їй не вдається розв'язати конфлікт чи ділову суперечку, їй важко заводити нові знайомства, а вирішуючи чужі проблеми, вона несе матеріальні збитки, її не задовольняють стосунки з близькими людьми, вона може бути надмірно завантажена роботою через те, що бере на себе обов'язки інших, упадає в апатію... Здається, що все погано, але, як це не парадоксально, і в невпевненій поведінці людина на своє виправдання може знаходити і «плюси»: на неї звертають увагу, її жаліють, їй співчувають, її підтримують і т. д. У подібному випадку задача психолога розвінчати «позитивний» образ невпевненості.
Я - кривдник? Головною ідеєю сучасних форм тренінгу є розуміння невпевненості не тільки як поведінкового стереотипу, а і як внутрішньої установки людини до самої себе та до інших людей.
Психотерапія передбачає:
навчання пацієнта чітко розрізняти три типи міжособистісної поведінки - упевненої, агресивної або пасивної (два останніх - варіанти невпевненої поведінки);
допомога в усвідомленні своїх прав і можливостей у міжособистісному спілкуванні;
допомога в оволодінні навичками впевненої поведінки.
Без консультації досвідченого психолога змінити свою поведінку, звичайно, складно, тому до самостійного коректування особистісних рис людині треба докласти максимум зусиль. Насамперед їй добре було би спробувати зрозуміти, звідкіля виникає дефіцит віри в себе. Як правило, мова йде про випробовувані деструктивні почуття. Наприклад, людині в новому трудовому колективі може здаватись, що на неї якось не так дивляться, що її не сприймають як особистість, не зауважують, хочуть принизити тощо. Тут доречне запитання: «А чи так усе насправді? Що це: моє хворобливе сприйняття чи констатація факту?». Коли людина дійде до суті того, що відбувається, вона почне почувати себе набагато впевненіше та поводитись по-іншому.
Добре також спробувати поставити себе на місце того, хто, як ви думаєте, вас скривдив. Для цього спробуйте розповісти його історію з позиції «я - кривдник», а не «я скривджений», подивитись на ситуацію його очима. І тоді ви зрозумієте, що ця людина так само невпевнена, як і ви, і її агресивна поведінка - усього лише захист від вас. Можливо, вона намагається в такий спосіб звернути на себе вашу увагу, а можливо, шукає підтримки, тому що їй боляче, погано й самотньо...
Бажаючи набути впевненості, пам'ятайте про свої особисті права, не забуваючи при цьому, що такі ж права мають оточуючі люди. А коли почнете їх реалізувати, не бійтесь, будьте готові до того, що станете «незручними» у спілкуванні для тих, хто звик користуватись вами, вашим вільним часом, вашими грішми, вашим життям, тому що ви самі колись їм це дозволили.
Особисті права й обов'язки
Ви маєте право:
іноді ставити себе на перше місце;
просити про допомогу й емоційну підтримку;
протестувати проти несправедливого ставлення чи критики;
робити помилки, поки не знайдете правильний шлях;
давати людям змогу вирішувати свої власні проблеми;
казати «ні, дякую», «вибачте, ні»;
не звертати увагу на поради оточуючих і слідувати своїм власним переконанням;
побути наодинці, навіть якщо іншим хочеться вашого спілкування;
на свої власні почуття - незалежно від того, чи розуміють їх оточуючі;
змінювати свої рішення або вибирати інший образ дій;
домагатися зміни домовленості, яка вас не влаштовує.
Ви ніколи не зобов'язані:
бути бездоганним (ою) на 100 відсотків;
плисти за юрбою;
любити людей, які завдають вам шкоду;
перепрошувати за те, що були самим собою;
вибиватись із сил заради інших;
почувати себе винним за свої бажання;
миритися з неприємною ситуацією;
жертвувати своїм внутрішнім світом заради кого б то не було;
зберігати стосунки, які стали образливими;
робити більше, ніж вам дозволяє час;
робити щось, що насправді не можете зробити;
виконувати нерозумні вимоги;
віддавати щось, що насправді не хочеться віддавати;
нести на собі вагу чиєїсь неправильної поведінки;
відмовлятись від свого «я» заради будь-кого чи будь-чого.
При цьому ви повинні пам'ятати, що:не можна жити в суспільстві та бути вільним від нього - або те, або інше;
думка, відмінна від вашої, може бути вірною;
ніхто не зобов'язаний поводитись так, як хочеться вам;
неприйнятний для вас спосіб життя може бути нормою для когось іншого;
порада, заснована на чужому досвіді, може вберегти вас від помилок;
ваше почуття провини може вказувати на неприпустимість вашої поведінки;
ви нічого нікому не винні доти, доки не взяли на себе зобов'язання;
жодні права не звільняють вас від відповідальності за ваші вчинки.
http://osvita.ua/
Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 Покровської міської ради Донецької області 
.jpg)
