Як українські військові розгромили колону російських терористів під Слов’янськом

6 Липня 2020

Шість років тому, в ніч з 4 на 5 липня 2014 року, колона проросійських терористів намагалася прорватися через блокпост № 5 поблизу Слов’янська. Загін бойовиків, що мав на озброєнні шість одиниць бронетехніки, зокрема танки Т-64БВ, БМП-2 і БМД-2, атакував гарнізон десантників 25-ї дніпропетровської повітрянодесантної бригади, бійців Нацгвардії та «Беркуту».

Про події тієї ночі та про службу на 5-му блокпості згадує тодішній командир блокпоста, Герой України підполковник Андрій Ткачук.

«29 квітня 2014 року мій підрозділ перекинули на краматорський аеродром для охорони та запобігання проникненню на його територію терористів. Уже 1 травня ми отримали нове завдання: в ніч з 1 на 2 травня приховано висунутися на ділянку траси між Краматорськом і Слов’янськом для встановлення блокпоста й організації пропускного режиму між цими двома населеними пунктами. Для реалізації цього завдання сформовано ротно-тактичну групу на базі 5-ї парашутно-десантної роти 2-го парашутно-десантного батальйону з приданими взводами від 4-ї та 6-ї рот.

Люди та зброя…

У ніч з 1 на 2 травня наш підрозділ під прикриттям груп «Альфа» та 3-го полку спецпризначенців вирушив на місце. Добиралися польовими дорогами, адже автомобільні траси й населені пункти в тому районі контролювали сепаратисти. Прибувши на місце, обрали найвигіднішу позицію для розташування блокпоста. Бронемашинами перекрили дорогу, організували бойове чергування. Один взвод я перемістив на висоту, до очисних споруд. Інших задля маскування розмістив у лісосмузі вздовж дороги, аби ті, хто проїжджає повз, не могли побачити реальну кількість особового складу, озброєння та техніки. Власне, на дорозі була лише чергова зміна. Від початку, згідно із задумом, блокпост мав бути тимчасовим, та, як виявилося пізніше, ми пробули там близько трьох місяців.

…Уночі 2 травня затримали першу людину зі зброєю. Чоловік спокійно, не відчуваючи підступу, їхав до Слов’янська «на службу», на якийсь із сепаратистських блокпостів. Також попервах у нас виникали конфлікти з місцевим населенням, яке час від часу влаштовувало мітинги з вимогами, аби ми пішли. Але нам вдалося їх переконати. Я сам майже місцевий, тому зміг аргументовано відстояти нашу позицію.

…Тоді юридично ми не мали права перевіряти документи та оглядати транспортні засоби. Тому до нас перекинули підрозділ івано-франківського «Беркуту», який узяв на себе цю функцію. Пізніше доєдналася ще й група нацгвардійців. На блокпості неодноразово виникали бойові зіткнення з ворогом, який фактично був повсюди. Нас постійно обстрілювала артилерія. Сухопутний коридор, яким ми вийшли на позицію, був відрізаний. Після цього існувало лише обмежене повітряне сполучення, адже противник мав засоби ППО.

…Кадри з нападом на 5-й блокпост можна знайти в Інтернеті. Їх зафільмував терорист «Моторола». Його банда на камеру обстріляла блокпост із ПТУРа, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї. Причому на відео все мало вигляд, ніби ворог підбив наш БМД-1 і знищив чи не половину особового складу. За хвилину до нападу я разом з командиром франківських «беркутівців» вів перемовини з людиною, що намагалася вмовити нас пропустити маршрутку зі Слов’янська на Краматорськ. Ми, звичайно, відмовили. Щойно ця людина сіла в авто та від’їхала від блокпоста, по нас відкрили вогонь. Але ми були готові до такого розвитку подій і швидко подавили цю провокацію вогнем у відповідь. Ніхто з наших тоді не постраждав.

Набої у… косметичці

…За час нашого перебування на посту ми затримали чимало осіб і викрили цікаву схему постачання боєприпасів терористам у Краматорськ. Під час одного з оглядів маршрутного таксі бійці затримали молоду дівчину, яка в косметичці перевозила автоматні набої. Це сталося випадково. Вона сама не розуміла, що перевозить. Під час перевірки вона побачила в одного з бійців змотані ізоляційною стрічкою магазини, де було видно набої. Сказала: «А в мене теж такі є!» Крім того, ця дівчина мала передати певні кошти. Так, цілком випадково ми викрили схему, як терористи використовували людей у своїх цілях.

…Наприкінці травня блокпост повністю закрив сполучення між містами. Ми добре закріпилися. Налагодили зв’язок з підрозділами, що перебували на горі Карачун, зокрема з артилерією, яка в будь-який момент забезпечувала нам вогневу підтримку. Противник неодноразово робив спроби прорватися через наш блокпост. Намагався таким чином оцінити наші можливості.

На початку червня ворог чисельністю до 30 осіб з двома ІМР-2 зробив чергову спробу прориву в напрямку Краматорська. Його піхота атакувала 1-й взвод 5-ї роти, що був на висоті, тоді як інженерні машини розгородження намагалися закопати траншеї вздовж траси та вели вогонь по наших бійцях з АГС-17. Скоординованим вогнем противника відкинули. Спробу прориву зірвали. Пізніше в ефірі місцевого радіо ми почули, як бойовики вихвалялися, розповідаючи нісенітниці про героїчний штурм нашого блокпоста та «трагічну» загибель мехвода однієї з інженерних машин.

Прорив

…За добу до прориву наш блокпост зазнав масованого та доволі тривалого обстрілу з великокаліберної артилерії. Били дуже прицільно, орієнтовно зі сторони Слов’янська. Били з метою зрівняти блокпості з землею. Інформації про можливий прорив у нас не було. Ми лише знали, що у противника з’явилися танки.

Уночі 4 липня на вулицях Слов’янська помітили активізацію противника. Цьому сприяло те, що тоді в місті не було енергопостачання. Тому в цілковитій темряві з моєї позиції ми добре бачили рух транспорту. За світлом фар помітив формування колони. Передав цю інформацію на командний пункт і зв’язався з підрозділами на Карачуні.

Близько 23:00 колона бойовиків пішла на прорив через наш пост у бік Краматорська. Першими ввірвалися два легковики, їх одразу зупинили вогнем. За кілька хвилин на нас пішли танки. Ми чули лише їхній гул, усе відбувалося в повній темряві. Перший танк унаслідок вогню 1-го взводу 5-ї роти та бійців Нацгвардії в’їхав у кювет та заглух. Другий на підступах до блокпоста накрили вогнем з РПГ бійці 2-го взводу 4-ї роти спільно з «беркутівцями». Також по ньому працювала наша БМД-2, що осліплювала й дезорієнтувала екіпаж. Після одного вдалого пострілу з РПГ боєкомплект ворожої машини здетонував. До цього танк встиг усього тричі вистрілити. На жаль, унаслідок одного з пострілів загинув командир відділення сержант Роман Мендель, ще двоє бійців дістали поранення. Снаряд зрикошетив від броні нашої БМД-2 і вибухнув над окопами.

Водночас ворожа БМП пролетіла крізь блокпост, посунула нашу БМД-1 і, доїхавши до кінця блокпоста, підірвалася на мінному шлагбаумі. Вона зупинилася, але продовжувала вести вогонь. Друга БМП, яка намагалася ввірватися на блокпост, теж підірвалася на мінному шлагбаумі й загорілася. По нас продовжував працювати танк і БМД-2, якій вдалося заїхати вглиб наших позицій. Остання заплуталася у МПП (малопомітна перешкода, «плутанка».—Авт.) і була знищена пострілом з РПГ. Також у цей час тривав вогневий контакт із живою силою противника, що спішилася.

Для ураження ми застосували все озброєння з нашого арсеналу. Перехресним, зосередженим вогнем намагалися створити так званий вогневий мішок, аби стримати й не випустити ворога. Під час бою я координував вогонь артилерії з Карачуна. Попросив їх підсвітити околиці навколо блокпоста для кращої координації вогню. А ворожа артилерія — «Нони» зі сторони Слов’янська та 120-ті міномети з боку Краматорська — тим часом продовжувала насипати.

Бій з терористами Гіркіна-Стрєлкова тривав понад дві години. Його результатом став повний розгром ворога, який втратив усю бронетехніку та кількадесят бійців убитими. Також до українських військових потрапили журналістка «РЕН ТВ» та навідниця-оператор БМД-2 з батальйону «Рись».

Загалом за майже три місяці боїв на 5-му блокпості рота майора Ткачука втратила трьох бойових побратимів. Сам командир під час бою 5 липня зазнав контузії. За ці бої в липні 2014-го Андрій Ткачук отримав орден Богдана Хмельницького. Пізніше було визволення Дзержинська (нині — Торецьк) і Лисичанська, а далі— Дебальцеве, Шахтарськ, Вуглегірськ, Жданівка, Комунар. 14 жовтня 2016 року в День захисника України за свої звитяги офіцер отримав орден Героя України «Золота Зірка» та визнання «Народного Героя». Нині офіцер продовжує нести службу в рідній бригаді.